Заповіт та його особливості

Продовжуючи тему спадкування, хочемо розповісти більш детально про заповіт.
Так, заповіт є особистим розпорядженням особи на випадок своєї смерті.

Заповіт може скласти кожна людина яка має повну цивільну дієздатність. Кількість складених заповітів не обмежується. Проте, необхідно зауважити, що кожен такий новий заповіт скасовує чинність попереднього.
Спадкоємцем за заповітом можна визначати будь-яку особу, незалежно від того чи вона є родичом чи членом сім’ї заповідача.

Заповіт ще цікавий тим, що заповідач може як надавати спадкоємцям право на отримання майна (спадщини) так і позбавити права на спадкування певну особу, з числа спадкоємців за законом, а також зобов’язати спадкоємця вчинити певні дії немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання тощо.

Якщо про існування такого поняття як заповіт, відомо практично кожному, то про обов’язкову частку у спадщині мало хто знає.

Законодавець визначив, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Заповіт складається в письмовій формі та підписується заповідачем. Зазвичай, всі звикли, що посвідчення заповіту робить лише нотаріус, проте заповіт посвідчується в залежності від місця перебування особи, де не завжди є нотаріус. Наприклад: в сільській місцевості – уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування, в лікарні це є головний лікар, в пунктах дислокації військових частин – командиром (начальником) цих частини, в установі виконання покарань – начальником такої установи.

За бажанням заповідача, зміст заповіту може бути секретний, без повідомлення його змісту нотаріуса. Такий заповіт подається до нотаріальної контори в заклеєному конверті за підписом заповідача.

Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Конверт із секретним заповітом відкривається та заповіт оголошується лише після відкриття спадщини, в присутності заінтересованих осіб та двох свідків.
Ще один момент, на який хотілося б звернути увагу, так це на спільний заповіт подружжя. У разі складення спільного заповіту, частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

Тож підсумовуючи вкладене вбачається, що спадкування за заповітом має низку тонкощів які можуть в тій чи іншій мірі виражати, власне, волю заповідача при його складанні та в майбутньому, мінімізувати зловживання зі сторони недобросовісних спадкоємців.